Ідентичність і ролі

Між старим і новим: особисті кризи, зміни та сила коучингової групи

24 вересня 20251 год 15 хвВіктор Дубровін, Ірина Браницька, Наталія Орлова

Коротко

Віктор Дубровін запрошує Ірину Браницьку та Наталію Орлову поговорити про коучинг особистих змін і про те, як проходити особисті кризи. Йдеться про коучинг як інструмент змін, перехідний період і невизначеність, практичні опори з досвіду, груповий коучинг і те, для кого він підходить, вплив коучингу не лише на дорослих, а й на дітей, і про те, коли варто йти в коучинг. У другій половині згадують програми, з якими пов’язані гості та Віктор. Запис 24 вересня 2025, тривалість 1 година 15 хвилин.

Ірина Браницька в офіційному описі представлена як екзистенційний, інтегральний та організаційний коуч із понад 1000 годинами практики, амбасадорка демократичної освіти, організаторка освітніх конференцій і хакатонів. Наталія Орлова – освітянка, фасилітаторка, проєктна менеджерка; шлях від викладання до навчання дорослих, міжнародних проєктів, корпоративного навчання й організаційного розвитку. Це випуск із одним ведучим і двома гостями.

Ключові ідеї

Криза тут розглядається як точка переходу «між старим і новим», а не лише як поломка, яку треба швидко «закрити».

Спочатку вирівнюють розуміння, що таке коучинг як інструмент змін, далі переходять до особистих криз, перехідного періоду й невизначеності.

У змісті є «коучингове питання, яке отрезвляє», поради з досвіду, що допомогло пройти кризу, і формулювання розділу «не існує нічого, що тебе зупиняє» – як назва блоку, не як універсальний закон.

Окремо пояснюють, що таке груповий коучинг і для кого він, і окремим розділом говорять про вплив коучингу на дітей.

Ближче до кінця розмова приземлюється на конкретні формати, які згадують учасники: програма «Розкриваючи крила» та «Моя Траєкторія» Віктора, а також питання, коли варто йти в коучинг і від чого залежать зміни в житті.

Питання, які часто шукають

Хто в ефірі крім Віктора Дубровіна?

Дві гості: Ірина Браницька – екзистенційний, інтегральний та організаційний коуч, амбасадорка демократичної освіти; і Наталія Орлова – освітянка, фасилітаторка, проєктна менеджерка. Так їх підписано в офіційному описі.

Про що випуск, якщо коротко?

Про коучинг особистих змін, кризи як точку переходу, як пережити невизначеність, як працює груповий коучинг і коли варто йти в коучинг.

Що таке «Розкриваючи крила» і «Моя Траєкторія»?

Програми, які учасники згадують у другій половині ефіру: «Розкриваючи крила» – програма Наталії та Ірини для тих, хто між минулим і майбутнім, країнами чи ідентичностями; «Моя Траєкторія» – група особистого стратегування Віктора. Деталі й актуальність наборів треба дивитися в джерелах авторів, не на цій сторінці.

Чи говорять про дітей?

Так. В офіційному змісті є окремий розділ про вплив коучингу на дітей.

Згадки: книжки, люди, інструменти

В описі згадані програми «Розкриваючи крила» Наталії Орлової та Ірини Браницької (https://kryla.space/) і «Моя Траєкторія» Віктора Дубровіна. Це контекст розмови вересня 2025-го; ми не оформлюємо їх як відкритий набір на цій сторінці.

В офіційному описі є посилання на Facebook Ірини (https://www.facebook.com/ira.branitskaya) і Наталії (https://www.facebook.com/nataliya.orlova).

Це випуск з одним ведучим і двома гостями; повну сторінку зібрано після ефірів із двома та більше ведучими.

Повна розшифровка

Розшифровка вичитана редакцією; можливі дрібні неточності.

00:00 12 років дитина. – Мама каже: «Я так не вміла ніколи». – Ти наче течеш, пливеш за течією, як дохла риба, блін. Ось. І хочеш щось змінити, але не знаєш, куди і як. – Оце найкращий період іти в коучинг. – Він каже про те, що, як правило, людина готова на зміни десь до 5%. – Кожна зміна починається з реально прийнятого рішення. – 95% несвідомо, п'ять свідомо. Не ви. – Про що ви таке говорите? Я ж особлива. Яка криза? [музика] [оплески]

Віктор Дубровін: Привіт. Це «Коучеварка» незвичайна, бо цього разу в нас більше дівчат, що буває дуже рідко, чи не найвперше. Дуже приємно. Сьогодні з нами Наталія Орлова, Ірина Браницька. Вони про себе коротенько розкажуть, але це дуже круті коучині, консультантки і взагалі дуже приємні і глибокі люди. З вами я, Віктор Дубровін, сьогодні від нашої четвірки хлопчачої. Я коуч-консультант з організаційного розвитку. Я допомагаю лідерам прояснювати їх шлях і рухатись ним, щоб він був більш сповнений. І

01:17 допомагаю розвитку і налагодженню зв'язків в організаціях, щоб вони більш швидко розвивалися, витрачали менше зусиль і були більш здоровими і задоволеними всередині. Так, Іра, Наталя, запрошую вас. Розкажіть про себе своїми словами, бо оце я почну представляти – буде не те.

Ірина Браницька: Окей. Спершу хочу подякувати за запрошення. Сама на нього напросилася, сама тепер дякую за запрошення. Але я тобі вдячна, що ти погодився, да, на сьогоднішній ефір. Я впевнена, буде цікаво. А про мене: я зараз коуч, я працюю з командами і з клієнтами окремо. Мої головні слова – це усвідомленість і розвиток. Мої мантри, з якими я працюю, над чим я працюю. Працюю з організаціями зараз менше, переважно з лідерами. Працюю з лідерами над тим, щоб в них життя складалось усвідомленіше, щоб кожна людина розуміла, що вона робить, навіщо вона робить, до чого це призводить, і була з цим принаймні окей. Я не можу сказати, що мої сесії додають клієнтам щастя. Ну, це точно не в нашому фокусі.

02:37 Простіше не стає, але стає цікавіше точно. І це на зараз мій фокус. Дякую. – Угу. Клас. Дякую. Ну, слухай, Іра, вибач, ти так «напросилася» – це дуже взаємно було насправді. Ти просто тригернула, ініціювала процес, але це було спільно, тому це дуже класна нагода. Наталя, розкажи, давай, ти про що?

Наталія Орлова: Ну, цікавий цей погляд, до речі, що я пам'ятаю, коли в вас вийшла «Коучеварка», досить багато хто закидував, що не вистачає жінок у вас. Що не скажеш про цю сферу, тому що все, що стосується консалтингу, коучингу, фасилітації, загалом, якщо піднятись вище, навчання і розвитку людей, то там жінок, як правило, більше. От, тому так, напевно, що це така «Коучеварка», де ми двоє. І, Вікторе, дякую дуже за запрошення. Я про себе можу сказати, що моя основна компетенція – це навчання і розвиток дорослих. Це те, чим я дуже довго заробляла гроші, працювала. От. А фасилітація і коучинг, вони для мене не протирічать. Досить часто їх, коли розповідають про фасилітацію, коучинг,

03:55 їх ніби як протиставляють тренінгу. І я розумію, чому це так. Тому що ми маємо такий у всіх дуже, можна навіть сказати, трохи травматичний досвід формальної освіти, да, такої, коли нам треба вгадати правильну відповідь. Спочатку в школі – вчительки, потім – начальника. От. А насправді розвиток і навчання – це про мислення самостійне, про вміння ставити під сумнів, задавати запитання. І це дуже-дуже круті інструменти. Ось коучинг і фасилітація – це технології, які вже стали моїм таким логічним розвитком із спеціаліста, який займається навчанням дітей, дорослих. От. І далі я просто збагачую свою практику цими інструментами. І зараз я на такому етапі розвитку, коли я фактично міксую ці всі різні підходи. От. І зараз мені цікаво робити свої проєкти. В мене є декілька ініціатив. Це Амбасада українських сенсів разом з Катериною Ясько. В нас є програма з Іриною «Розкриваючи крила». Вона така навчально-коучингова. Ми сьогодні розповімо, бо вона, напевно, найбільш релевантна цій темі, про яку ми

05:15 сьогодні будемо говорити. І також я амбасадор, можна сказати, фасилітації і роботи з групами. І у нас є з Олею Бершацькою проєкт [нерозбірливо] Facilitation… – Я про нього не чув. – Та бачиш, нам треба запросити з Ольгою вас взагалі, можливо, по черзі або всіх разом поговорити про [нерозбірливо] фасилітацію. – Там ми про те, як працювати з групами, тобто взагалі в широкому розумінні, як працювати з групами. І ми там досліджуємо такі більш просунуті способи фасилітації груп, тобто не базу, а більш просунуті речі.

Віктор Дубровін: Клас, Наталя, класно. Тут в мене одразу там кілька вже ідей для окремих випусків, бо, ну, в цілому, що нас об'єднує, я там розкажу нашим глядачам. Ми зустрілися, бо у дівчат програма… я запам'ятав «крила» – «Розправляючи крила», «Розкриваючи крила». – «Розкриваючи крила». – А в мене програма «Моя траєкторія». І ми, коли подивилися з Ірою про наповнення, якось не обговорюючи, вони дуже схожі, навіть в нас по шість модулів.

06:34 Ну, це було прям дуже цікаво. І ми вирішили поговорити, бо ми по суті, те, що Наталя сказала, ми займаємося розвитком дорослих. Ну, це якось трошки гучно – «розвитком». Ми допомагаємо жити життя більш наповнено, більш яскраво і рухатись по ньому більш свідомо. Да, в моєму якби розумінні. Ми з Ірою якось в аудіоповідомленнях про це говорили, обговорювали коучинг як інструмент. Ну, типу, його сутність – допомагати людині зростати, ставати більш дорослою, більш свідомою і більш відповідальною до свого життя. Да. І по суті я, ну, я так розумію, в тій чи іншій мірі дівчата, може, відкоригуєте, займаються тим самим, тільки через призму різних інструментів, да? Це те, що Наталя сказала. Тут є фасилітація, тут є коучинг для просунутих, тут є якийсь тренінг, а тут є тімбілдинг і стрибки в мішках, да? Ну, типу, от цей діапазон, як можна працювати з командою, да? Але досвід показує, що фасилітація і запрошуючі інструменти, особливо такий більш дорослий, назвемо, як коучинг, вони цьому якнайшвидше, чи, я б сказав, якнайґрунтовніше допомагають, да? Типу, тренінг, він теж допоміжний, але в моєму

07:55 розумінні зараз, типу, нестачі знань нема в принципі. Ну, типу, і так всі знають. От. Але тут питання: що ти з цим зробиш? Робиш, і наскільки це є твоїм знанням, а не просто вивченням чи записаним інсайтом, да? Оце, як це, перенасичення інсайтами і знаннями, але нестача простору для його рефлексії, опрацювання, інтеграції і відповідних змін. Оце в моєму розумінні там глобальна проблематика, яка стосується розвитку. [музика] Ну, давайте, я так трошки вже закинув, відреагуйте. Як вам ця думка, теза?

Наталія Орлова: Я відреагую. В мене просто є історія з цього приводу, що ти розповідаєш. Для того, щоб яскравіше проілюструвати тим, хто нас буде слухати: в мене в минулому році прямо була особиста криза. Вона була якби пов'язана із моїм особистим розвитком і з тим, що я працювала досить тривалий час в міжнародних організаціях, в великих глобальних компаніях. І в минулому році, влітку, я звільнилася. І власне оцю кризу я проходила за допомогою коучингу і різних коучингових інструментів, і згадала таку історію, що мені дали тест Leadership Profile. Це

09:17 один із тестів, які визначають свій рівень розвитку. Ви, напевно, знаєте про вертикальний розвиток і що є спіральна динаміка, є інші різні моделі вертикального розвитку. І якраз це один із способів визначити, де ти є. І там, як і в багатьох коучингових таких інструментах, потрібно писати, тобто писати. Там така система незакінчених речень, і вони досить такі странні, тому що можна писати, що хочеш. От, і їх досить багато. І я почала писати, писала там, викладала це все, викладала. І в якийсь момент в мене таке осяяння, що я можу деякі думки навіть згадати, з якої це книги.

10:14 Тобто я їх настільки інтегрувала… Сильно від оцього багато-багато інформації. І я пам'ятаю, що в мене це було якесь таке відчуття, що я навіть вийшла гуляти і переосмислювати, і питати: «Окей, Наталю, ти знаєш стільки багато, а де твої думки?» Ну, типу, з собою така доросла розмова. От іноді буває так, що ми за рахунок цього валу інформації, який зараз присутній, ми дійсно навіть не встигаємо інтегрувати його. От. А дуже багато чого сприймаємо прям на віру. І, ну, більшість цього я його підтримую, і воно мені подобається, але нам досить часто не вистачає часу просто на консолідацію, інтеграцію оцієї всієї інформації, яка на нас ллється валом.

Ірина Браницька: Я тут підтримаю Наташу, вчеплюся за її слова. Юнг писав, що знати і знати – це по-різному. І в коучингу ми з цим стикаємося тисячі разів, коли людина насправді знає про там спорт, про режим, про сон, все знає. Питання, що робить, да, там, в який момент це стає частиною нашого життя. Про це також писав Фромм – «мати чи бути», да? Да,

11:33 коли ми, да, користуємося чимось як інструментом, або воно стає частиною нашої особистості. І от для того, щоб воно стало частиною нашої особистості, знати на рівні знань ніколи недостатньо, да? Треба, щоб стався оцей клік, подія або усвідомлення, да, власне, на що ми зазвичай працюємо там в роботі з коучем або з якимось іншим спеціалістом, або там, да, там самостійно. А коли оце знання інтегрується в життя, і тоді ми не просто знаємо, ми це робимо, ми так живемо, воно стає частиною нашої індивідуальності. І тільки тоді, да, і тільки в цьому випадку воно має сенс. – Це, може, пам'ятаєте, я згадав анекдот: «Як збільшити продажі? Іди, розкажу». – «Та розказати я і сам можу». Як збільшити продажі? – Це те ж саме про зміни життя. Всі знають, що робити, але питання – почати це робити, почати робити, да? Бо, ну, от з того, що ви кажете, от мені відгукується, я про себе, знаєте, оце: «Умнік, давай я зараз і тобі розкажу, і там розкажу». А як в самого справи? «Ой, та я там вже втомився». І Наталя сказала: «В мене була криза». Я такий: «Та в мене ще йде, типу, криза, я ще в процесі». Це якась така хвиля ще тягнеться.

12:55 І, ну, моє бачення – це вже трошки прокидаючи там ці ниточки до програми. А моя ключова думка – щоб зробити там якусь там навіть маленьку кількість, але конкретних змін в житті людини, да? Типу, не кількість інсайтів, не якість інсайтів, але ключове для мене – гарний результат і коучингової роботи, і будь-якої програми, – це нехай якісь зміни в бажаному напрямку. – Угу. – Оце от… – Причому щоб вони потім були невідкатні. Після програми ця зміна не завершилась, да? Тобто ти робиш якусь трансформацію, якийсь шифт, який лишається. – Слухай, це ідеальна історія. Я розумію, ефективність виміряти не можу, але відкат точно є. – Але нехай він буде, але все одно не в точку нуль. Ну, не з того моменту, з якого ми почали. Слухайте, дивіться, я хочу так, щоб ми трошки позакидували живого, там Наталя почала, з точки зору запитів, з якими клієнти приходять там до вас в індивідуальну роботу чи в програму. Ну, для мене просто програма – це був такий ще один продукт для тих, хто або не встигає, або не підходить індивідуально,

14:14 чи не готовий в індивідуальну роботу. Ось, бо груповий простір, він все ж таки інший, але запити по суті вони досить однакові, да? І от поговоріть, як ви розумієте, як ви формуєте, як ви описуєте, з якими запитами люди приходять в індивідуальну роботу чи в вашу програму, а я віддзеркалюся від ваших.

Ірина Браницька: Я б спочатку попросила Наташу розповісти, чого взагалі така ідея в голову прийшла – створити цю програму. Це не моя ідея. Я просто причепилася. [музика] – Скромно себе позиціонує насправді.

Наталія Орлова: Ну, так, якщо от я можу поєднати питання твоє, Вікторе, і, Ірино, твій запит на розповідь, чому ми створили цю програму, воно мені дуже гарно лягає. Зараз дуже багато запитів на прям слово «невизначеність», різні синоніми, дуже багато запитів, також дуже багато запитів, особливо з початком великої війни, на роботу зі своєю ідентичністю. Тобто в будь-якому разі, чи людина там виїхала за кордон, чи залишилася в Україні, війна пройшла посередині нашої ідентичності, тому що ми вже не ті, що

15:33 були до війни. В нас є якась частинка, яку ми пам'ятаємо, ми ті, що до війни. І є якась частинка, яку ми зараз або, як ти кажеш, ще в кризі, тобто ми намагаємося будувати, або нам вже здається, що ми вже щось набудували. От, і ось на оцей запит на ідентичність – дуже багато. Але власне історія нашого проєкту і нашої групи, тому що в групі дуже важливо, щоб щось об'єднувало. При різності запитів наша історія була про так званий лімінальний простір, або простір між. Нам досить складно було це спочатку комунікувати, тому що лімінальний простір – це від латини «перехід через поріг». От, і власне коли трапляються якісь зміни. І таких змін у людини може траплятися дуже багато протягом життя, навіть якщо вона не проживає якісь історичні часи, як ми зараз. Там одна робота завершилася, другу шукаю, не знаю як. Стосунки завершилися, періоди життя, ми знаємо, там, з дитинства в підлітковий, з підліткового вже в дорослий, криза середнього віку, яка зараз… набагато збільшилася

16:51 тривалість життя людини, і відповідно вона не одна, а їх багато. От, чергова криза середнього віку. От, і ці всі ми знаємо, і вони більше схожі на такі лінійні. Щось закінчилось, щось я шукаю. Але на фоні цього є такі якісь циклічні зміни в нас. Про це дуже багато там у спіральній динаміці, наприклад, написано. Тобто в нас є своя особиста еволюція, яка накладається на оцю таку зовнішню історію. От. Ну, якщо оперувати, знову ж таки, термінами спіральної динаміки, то в них є там дуже класно – от грейвзівська, якщо спіральна динаміка оригінальна, в них є дуже класно описано стан альфа, бета, гамма, дельта і знову нова альфа. Ну, це дуже просто: коли ти от живеш і все тебе влаштовує, все в тебе ніби в балансі, в гармонії – і оце альфа-стан. А потім починається щось таке, якісь дисонанси. Вони ще тільки це, але щось уже… ти якихось відповідей на свої запитання до життя не отримуєш, а потім може бути наступний стан, гамма. І це більше вже взагалі питання вже навіть очевидні стають, але ти розумієш, що твоїх наявних сил їх недостатньо для

18:12 того, щоб їх розв'язати. От, і в якийсь момент люди вирішують цей біль різними способами. Хтось там бігає по різноманітних тренінгах, хтось іде усвідомлено там в коучинг чи в терапію, хтось там читає книги філософів, хтось в релігію, якісь пошуки релігійного або духовного плану. І відповідно в людини в якийсь момент з'являється, ну, це з'являється якийсь інсайт, який їй допомагає уже хоч якісь відповіді на поточний стан знайти, та, і могти вже щось. І ідеально – це те, що Іринка казала, – коли ти приходиш в нову альфу, ну, тобто якби повертаєшся в стан балансу. От, і це така лінійна… ну, ми як все описуємо лінійно, але розуміємо, що в житті воно все от отак от: регресія там, вертикальний оцей, коли ти ніби щось досяг і тобі треба закріпитись на цьому рівні. Так, якісь трансформації складні. В одній сфері іде трансформація більш складна, в іншій ніби затишшя, тому що ми теж можемо там в професійних якихось ролях або якісь в стосунках в нас трансформації. От, і коли ми це все… як я вже говорила,

19:33 що в мене була особиста криза, і я, власне, сама звернулась усвідомлено до коучів. В мене було три коучі, і мені вони дуже допомогли. Кожен зі своєї сторони допомогли досить швидко пройти кризу. І коли я побачила, наскільки це ефективно порівняно з своїм досвідом проходження попередньої кризи, я подумала про те, що треба створити таку програму, яка умовно дає доступ більшій кількості людей, зберігає оцей індивідуальний коучинг і водночас посилюється за рахунок групової роботи. Ну, це ми потім трошечки ще розкажемо, як це посилюється за рахунок групової роботи. І от власне оці всі запити, які біля оцих змін, невизначеності, переходів, та, ми їх об'єднали під такою парасолькою нашої програми «Розкриваючи крила». – Клас. – Поки Наташа говорила, у мене, знаєш, шлях героя. Ти-ти-ти. Ну, не так складно пояснюємо, як я тут пояснюю, бо я розумію, що тут якби цей…

20:53 ми… – Да, насправді основні запити, з якими люди приходять: «я не знаю, як далі», «я не знаю, куди далі». Мені здається, що це два основні напрямки, да, які можна виділити, як би вони не були сформульовані безпосередньо людиною. Щось там завершилось, да, або має завершитися, або не влаштовує. І страшно завершити, да, щоб щось нове почати. І незрозуміло, да, там, як оцей перехід здійснити. – Угу. – А як у тебе? – Слухай, ну, воно ж було б дивно, якщо б відрізнялося. Просто я своїми словами, знаєш, це як: ці повітряні кульки вже не веселять. От ти дивишся на життя, а повітряні кульки вже не веселять. Це одна штука. А друга – це: «Я п'ю-п'ю, а мені все гірше і гірше». Оце друга штука. І це… – До речі, дуже класне коучингове питання: «Чим ви знеболюєтесь?» – Це прекрасно, да? Бо, слухай, це класне уточнення, бо є умовно погані оці штуки, чим ти заміщуєш, а є умовно прикольні, ну, типу там спорт, там спілкування, навчання. От, це окрема тема. – Класний копінг, найкращий, я вважаю,

22:11 постійно. – Да. Він такий дуже виправдальний, такий класний: «Так я ж готуюсь, я вчуся». Ось. Але в цілому, що… ну, для мене це, коли старе віджило і воно тебе, ну, не наповнює, воно тебе скоріше виснажує. І оце ти точно не знаєш, куди. І ти наче течеш, пливеш за течією, як дохла риба, блін. Ось. І хочеш щось змінити, але не знаєш, куди і як, да? І оцей простір, коли тобі вже воно щось запрошує кудись далі, і ти наче відчуваєш, що воно десь щось є, але куди, як – незрозуміло. І ти продовжуєш плисти далі за течією. Бо, Наташ, те, що ти казала, я дуже розділяю, але зараз оце в умовах війни воно все підсилювалось, воно інтенсифікувалося, всі ці процеси, всі ці кризи. І мені здається, що оця щільність простору і наповненість життя, вони потрібні, бо коли там є простір, він заповнюється якоюсь хрінню. І це як загальний такий копінг – напакувати щось, щоб не стикатися з цією невизначеністю, бо вона лякає, і ти наче, знаєш, біжиш постійно вперед, а вона все так само попереду, і ти з цим

23:30 нічого не робиш. [музика]

Віктор Дубровін: Я просто, Наташ, хотів запитати, уточнити. Ти казала там про свою кризу і казала, що «мені коучі дуже допомогли» і допомогли пройти кризу. Я б хотів, там, з твого досвіду, якби ти сформулювала, чим саме вони тобі допомогли і що для тебе означало пройти кризу.

Наталія Орлова: Угу. Ну, насправді, знаєш, от якщо бути абсолютно чесним, покласти руку на серце, то мені дуже в англійській мові подобається оця гра слів, що when you pay, you pay attention. Коли ти платиш… – Клас. – …ти тоді якби віддаєш увагу цьому, тобто ти комітишся. І досить часто, ну, люди приходять там в коучинг, які, ну, самі знають ці всі інструменти, але треба, щоб хтось їм, те, що ми в фасилітації називали, потримав простір для цього. Тобто ось [нерозбірливо] є такий вірш, що людині потрібен інший. І такі вірші насправді є і англійською мовою. І власне для мене оце чудо, диво коучингу в тому, що хтось

24:49 ставить перед тобою дзеркало, і ти там бачиш, тому що в реальному житті воно як відбувається? Оте, що ти говориш, як ми пливемо, як риба, ну, насправді ми не завжди пливемо, особливо коли ми розумні, активні. Ми ж це все раціоналізуємо, і ми знаходимо тисячі… Але чому нам зараз не на часі змінитися? От тисячі можна собі, і причому вони такі круті. – Наталю, уточню. Я сказав «пливемо як дохла риба». Тобто це пузом догори. Тому то якраз це важливо. – Да. Ну, коли як дохла, то да, то тоді треба… це більше про ресурс. Але іноді буває таке, що ми просто, ну, ми собі раціоналізуємо і розказуємо, чому нам не на часі. Інше коучингове класне питання: «А яке ваше «але»? Так чому?» От. І мені, власне, коли ти

25:44 робиш усвідомлений вибір змінюватися і ти довіряєш людині, яка створює для тебе цей безпечний простір і ставить оце дзеркало, де ти побачиш щось красиве в собі, ну, бажання змінитись як мінімум, але дуже багато чого ти побачиш чесно, що тобі заважає. Тобто якісь ці… і воно, знаєш, от мені дуже подобається на коучингових сесіях, тому що бувають такі коучингові сесії, що ти виходиш, як, ну, прям в такому психологічному стані, що ти так попрацював, ну, там щось розвантажував нормально, така психологічна глибока робота. І ці коучингові сесії, вони, як правило, вони потім розкриваються якийсь певний час. От. І власне за що я вдячна – це ось за створення цього простору. І насправді дуже важливо те, що ти, Вікторе, зараз говорив, що зараз війна, і людям і так складно, когнітивно складно, а працювати над змінами – це складна робота, а найскладніші зміни – це змінювати себе. Тому що всім розказати, як когось щось поміняти, це дійсно набагато легше, ніж проводити

27:04 зміни в собі, розуміти. Ну, і, до речі, в тому ж стані, от що шлях героя, коли у кита всередині, чи в гамма-стані, зазвичай люди… в них там гнів, агресія, всі навколо, якби зовнішні обставини звинувачуються. От, тому що людина шукає, як захистити свою оцю ідентичність і не змінюватись. Це наша така тенденція. От, тому для мене ось тут таких два дуже важливих етапи. Це сфокусування уваги, хто тобі допомагає, і друге – тримати простір для твоїх змін. Це особисто для мене. – Угу. Ір, поділись. – Давай, додай від себе. І класно буде, якщо… – Класно буде, якщо ти через свій досвід… якщо, певно, в тебе була криза, я не знаю, може, в тебе не було, але якщо була, то поділись, як воно в тебе працює.

Ірина Браницька: Про що ви таке говорите? Я ж особлива, яка криза? [музика] Дякую. Я спочатку хотіла доєднатися про оцей невизначений простір пузом догори, який, да, як Наташа вже зазначила, в шляху героя – це в череві кита. І нам там дуже не подобається

28:22 бути. І ми з того черева кита намагаємося будь-якими способами видертися наверх через будь-який отвір, да, який в доступі, але там не бути. І те, що, да, там ми пам'ятаємо і ми знаємо з вами, що цей етап дуже важливий, да, його не можна проскочити, його не можна заповнити, як ти казав, да, як ви обидва казали, чим завгодно, якоюсь активністю, якимось навчанням, яке там 150-тисячне, да, там, або будь-чим, що раніше працювало, да. В цьому стані важливо бути. І особливо зараз, коли навколо так багато невизначеності і наша криза не єдина, да, в якій ми перебуваємо, а особисто бути в цьому просторі вдвічі складніше. Не заповнювати, бути з собою, да, зупинитися і просто себе відчути. Відчути, як мені там хреново, відчути, як я там не хочу бути, який, не знаю, там, чи енергії нема, чи навпаки піднімається бунт для того, щоб, да, там, да, дати поштовх вистрибнути на… Але він настільки важливий, цей простір, тому що лише там ми до себе найближче, лише там, от в цьому пузі, лише в цьому просторі, в цьому стані, ми точно

29:41 знаємо, як нам треба, і точно знаємо, як нам не треба. Важливо побачити. Ну, і тут, да, тут коучі – допоміжні люди, тому що можуть підсвітити щось, що знаходилося десь там з того боку дзеркала. Да, щодо своїх особистих історій, одна з них сталася не так давно. Я завершила курс юнгіанського коучингу і пішла до юнгіанського коуча. Що логічно, ми ж всі так робимо, правда? – Ну да. – От. Буквально чотири сесії, коли людина там за допомогою певних інструментів, всі вони пов'язані з підсвідомим, да, підсвідоме з нами спілкується через образи, витягаємо образи, бачимо і потім якось з ними працюємо. Коли ти розумієш, що нема нічого, що тебе зупиняє. Насправді немає. От є зв'язок з реальністю і питання: «Так, а що тобі заважає?» Нічого. Я коуч, я точно знаю ці питання, але самому себе коучити ніколи не виходить. Да, ми завжди знаємо, що потрібна інша людина, тому що у нас є своя реальність, у нас є своя

30:58 правда, у нас є свої захисти, які там чомусь, да, у нас є свої копінги, і це ті там призми, ті окуляри, через які ми дивимося на світ. У коуча вони інші, да? Плюс він ще навчений, да, там якимись теоріями, методиками розуміти, куди поколупати, да, там, яке питання задати, а де там більше енергії, а де людина якось відреагувала, на що треба звернути увагу, да, і помітити щось, ну, що сама людина не помітить, пропустить, або для неї це норма. Вот. – Прошу, підсвіти.

Наталія Орлова: Я хочу підсвітити, власне, те, що Іра сказала, що наша підсвідомість дуже уміло обманює свідомість, як один із механізмів виживання. Тобто ми завжди все спрощуємо, ми не хочемо знати всю правду. І от власне такі простори коучингові, там будь-які трансформаційні простори, вони якраз допомагають прийняти реальність. Трошечки… наша взагалі якби здатність всю складність реальності осмислювати, вона досить обмежена. Але коли ми взаємодіємо з іншою людиною, однією чи декількома, у нас посилюється здатність зв'язку з реальністю.

Віктор Дубровін: Слухайте, ви кажете, я так через себе

32:17 все пропускаю. Мені, ну, от я на 100% підтримую, що ключова штука – це про створення простору. Як би абстрактно воно не звучало, але із коучем, і в групі особливо ключова історія – це, знаєш, як простір… ви казали про «поставити дзеркало», але крім того ще винести все там, якусь одежу і все, що в тебе напаковано, що часто забирає твою увагу. Ти якось відволікаєшся, як собака за салютом: «О, тут плямка, от тут ґудзичок відірвався», і ти кудись бігаєш. Ти не можеш, якщо ставлять тобі дзеркало, тобі складно в нього просто подивитися. І це – поставити дзеркало, очистити, поставити тебе в трусах просто. І щоб тобі було окей в цьому стояти і подивитися на себе, як є. От для мене найбільша цінність там з коучами, з якими я працюю, що в мене, ну, мінімальна кількість викривлень, захистів і якихось речей, які я там підсвідомо чи свідомо собі навалюю, виправдовую, там захищаюсь, бо в мене там програмок, ну, як у будь-якого, мабуть, може, я такий унікальний, в мене супербагато, ну, типа майстер спорту по униканню там якихось справ чи

33:34 відповідальності, по прокрастинуванню. Ну, типа всі штуки, а тут тобі просто так: стоп, от тут зараз, як ти, і ти без всього цього фокусуєшся. Іро, там дуже тебе підтримую, що найскладніше – це просто туди навіть подивитися. – Угу. – От просто сфокусувати, знаєш, типа: «Дивись». Але знову ж таки без тиску. От ключова історія, що будь-який тиск, він тебе напружує, і в тебе вже якесь викривлення, а тут, типу, видихай. Ну, от такий там сумний, не сумний. Ну, бо мені дуже складно. Я прям з певним рівнем свідомості ловлю себе на тому, що мені дуже складно. В мене прям ломка. Я от думаю, куди б побігти, чим би себе зайняти, яку б собі задачку маленьку вигадати, о, і комусь написати або поспілкуватися, бо я найчастіше в спілкування біжу. І оце просто так все [нерозбірливо]. Я такий: «А ось». А друга ще штука, ну, це моя така гіпотеза, що дуже складно на особистому рівні людям бути в, ну, в складних емоціях, в сумі, наприклад, да, бо там порадіти, ну, так, повеселитися… саме порадіти – це вже

34:52 складно, а посумувати, бляха, ну, це взагалі капець, бо наче його і так забагато вистачає, і ти ще більше від того відштовхуєшся. І оцей простір, коли ти в ньому просто є, да, без якогось коучингу навіть, в моєму там розумінні, [нерозбірливо] терапевтичний вплив на тебе, тобі якось стає легше, а головне, ну, це по собі знову ж таки, що в тебе з'являється якийсь напрям чи оце бачення, те, що відповіді там всі є, але дійти до стану, коли ти їх можеш побачити і зрозуміти насправді, що тобі робити в цій невизначеності, – оце, бляха, дуже складно. І це багато і внутрішніх, і зовнішніх історій. І оці там ваша програма, моя програма, індивідуальна робота – це про те, щоб, ну, ні, вибачте, собі в першу чергу, а по-друге – зіштовхнутися з усім, що є, як є, продертися, як через дуже такий густий ліс, і побачити якусь стежку, за якою ти вже готовий рухатись. От, в мене така історія, захотілося додати до ваших.

Наталія Орлова: Ну, насправді ми досить часто цитуємо Бориса Ґудзяка, який казав, що гідна людина – це вислухана людина, що навіть бути вислуханим і почутим –

36:13 це вже дуже великий для себе такий подарунок. От. І власне я ще подумала, коли ти, Вікторе, говорив, що це ще дуже класний тренажер. Знову ж таки, повертаємося до усвідомленості, бо вона в основі цього всього. Тому що я от завжди думаю, ну, наприклад, так в мене буває, що коли я даю якісь інструменти іншим людям, я точно опробувала ці інструменти на собі, тому що я працювала досить часто з міжнародними експертами. І я знаю, що, наприклад, ті придумані інструменти, які апробовані зовсім на інших людях, вони мають якісь нюанси, коли вони заводяться на український ґрунт. І я ці нюанси там, опробовуючи спочатку на собі, потім пропонуючи людям, я їх дізнаюся, і я вже собі цей інструмент ніби присвоюю, інтегрую. Я знаю, як він правильно працює вже, наприклад, з людьми, з нашими людьми, українськими. От, і коли ти починаєш щось використовувати на собі, щось ти стаєш використовувати постійно. І це дуже стає таким класним тренажером, тому що оця

37:29 фраза Франкла, що між якимось стимулом і реакцією є там хвилинка, але насправді для того є простір, да, насправді для того, щоб оцю реакцію зробити не автоматичною, а усвідомленою. От коли ми там починаємо чи на дітей зразу стартувати, чи там, ну, ми знаємо ці всі реакції, коли… і оцей простір, щоб вміти повернути собі усвідомлення, воно потребує тренування. І мені здається, що такі програми з такими вправами, вони також цей простір, ніби твою здатність усвідомлено реагувати, вони розширюють. От, і от коли ти говорив про те, що це от простір для того, щоб звільнити від всього зайвого і подивитися на себе, я ще подумала, що тривалі програми ще також як тренажери оцієї усвідомленості дуже важливі.

38:24 – Угу.

Віктор Дубровін: Я б тут, мабуть, додав, Наталю, що не тільки усвідомленість. Ну, для мене, в моєму розумінні, коучинг як такий, одна з його задач – це вирощувати нові здібності, навички і звички, які будуть тобі допоміжні в житті, бо, ну, старі якраз вони тобі накидалися якимось чином, да, так сталося, в мене такі захисти, там, копінги і такі здібності. А щоб відчувати і жити інше життя, тобі потрібні інші здібності. І усвідомленість – це як метанавичка, яку важливо тренувати, бо, ну, тут, знаєш, все поставив на свої місця, мені здається, Канеман, який сказав: «95% несвідомо, п'ять свідомо». Не ви його тут зі своєю усвідомленістю… І оце, а мені здається, що в умовах війни зараз цей, типу, простір ще менший. Ну, там не п'ять, там, я не знаю, два-три. І ти дійсно живеш як така собака Павлова, автоматично реагуючи на все. А щоб щось, ну, формувати нові звички, тобі – те, що ти сказала, – тобі треба сфокусувати увагу і через практику набивати нові звички. Наприклад, звичку не лаятись, не кричати

39:47 і, наприклад, не мочити себе. Да, теж прикольна звичка, бо я таке, знаєш, помічаю, що люди часто звички – вони більше про фізичні, а ментальне воно вторинне. Але мені здається, там ключова історія – це про ментальні мої навички і здібності, да, як я реагую на невизначеність, на складність, на виклики, як на перемоги чи навпаки на помилки свої. Яка в мене реакція? Бо вона ж там і транслюється назовні. Ну, коли ти починаєш потрошку їх вихоплювати, помічати, і в тебе з'являється простір, щоб оцей зробити вибір. Ти побачив, в мене отак: стимул – реакція, стимул – реакція, а ти такий: «Так, а як мені ця реакція? Вона мені допомагає жити і відчувати себе нормально? А як це впливає на моїх близьких, а на моїх там рідних і на інших? Да. Чи я як лідер своєю звичкою… як я впливаю на культуру і на бажання розвиватися в цій компанії чи працювати на результат?» Да, воно в зоні непомітності. І в рамках і програми, і індивідуальної роботи ти створюєш простір, в якому ти можеш побачити, знайти і спробувати, саме в рамках програми або тривалої роботи, потренувати, поекспериментувати з новими реакціями,

41:08 які дадуть тобі відповідно новий результат. Да. І оця найбільше там мікрозміни, з яких я почав, – це мікроздібності, які я хочу натренувати, і якісь старі там сценарії, патерни реакції, які я хотів би залишити в минулому. Да, воно, ну, наче зрозуміло, але на практиці воно або дуже абстрактне, або, типу, ну, капітан Очевидність, да? Але тут знайти оцю штуку, яка саме для мене буде допоміжною, да, типу, я от, наприклад, майстер спорту по нагромадженню якихось питань, я ускладнюю все, що можна. Типу, там треба зробити ремонт в дитячій, зараз робимо, я такий: «О, там бізнес-план, там [нерозбірливо]». Дружина така: «Стоп, давай спростимо». І я починаю так… І оце я в собі ловлю, бо це заважає мені рухатись вперед, і там мій там частий сценарій – не робити нічого. І я від цього ж страждаю. Але просто помітити, з цим щось робити – оця важлива штука на твоєму мікроформаті, на мікромасштабі, що ти можеш наступного тижня, навіть наступного дня спробувати робити інакше.

Ірина Браницька: Я тут ще трошки додам. Окрім того, да, що я кудись не рухаюся, бо в мене чогось немає, зазвичай з цим приходять люди в коучинг, є більшість людей, які нікуди

42:27 не ходять, тому що все ніби ок, да? І те, про що говорить екзистенційний коучинг, да, – це про те, щоб жити своє життя. А своє життя – це коли я знаю, що роблю і яке життя я хочу жити, до якого свого майбутнього я хочу прийти. А тут для мене важлива історія про жити своє життя як приклад, да, для своїх дітей так само. Тому що коли ти починаєш рефлексувати: а що це була за реакція, да? Ну, типа, що зі мною відбулося, да? Чому? Чому цей стимул призвів до такої реакції, да? І потроху починаєш розтягувати для себе цей простір. А в комунікації з дітьми, з людьми, які навколо тебе, ти починаєш вести себе так само, да? І коли ти в діалозі питаєш: «А ти взагалі що зараз робиш?» Моя мама мені відповідала: «Ну, з тобою розмовляю». А що? Понятно, що я не про це запитала, правда? Те саме питання я задаю дітям, і вони вже знають, як на нього відповідати: «Там я з тобою сперечаюсь, я відстоюю свою думку, я відчуваю, що я зараз, ну, типа, мене атакують», чи щось таке, да? Але принаймні тут зупинитися і зрозуміти: а що зараз зі мною відбувається? І потім ці діти, в яких ми питали: «А що ти насправді зараз робиш?»

43:45 або «Що з тобою відбувається?», або «Як тобі?», вони потім повертають. В мене була [нерозбірливо] історія зі школи. Я керувала школою певний час, демократичною, в Бучі. І одна мама приходить, каже: «Слухай, я тобі зараз таке розкажу». Син вчора пропустив тренування. Приходить, я, значить, на нього відкрила рота, він каже: «Ма, слухай, в тебе… ти зараз, ну, розчарована, фрустрована, да? Мені важливі наші стосунки, тому ми зараз не будемо трошки. Ти заспокойся, я за 15 хвилин прийму душ, повернуся, і ми з тобою поговоримо». Ну, в неї, значить, відпала щелепа. Вона всі 15 хвилин з нею так простояла відкритою. Повертається дитина 12 років з кімнати, каже: «Слухай, у мене був проєкт, і я керівник цього проєкту. І я розумів, що мені от зараз важливо було лишитися в школі, ну, тому що від мене залежить результат. Тренеру я подзвонив, домовився про те, що я перенесу тренування і відпрацюю те, що я маю відпрацювати. Але, да, сьогодні я тренування пропустив». 12 років дитина. Офігеть. Мама каже: «Я так не вміла ніколи». І вот для мене, і для мене це гарний результат моєї роботи як директорки цієї школи, да, нашої команди, яка навчила

45:02 дітей мислити, спілкуватися і розміщувати в себе в житті отак. І тому, коли ми зараз, да, там працюємо з нашими клієнтами, з нашими командами, допомагаючи розтягувати цей простір, воно потім буде і на дітей, і на оточуючих розповсюджуватися. І для мене це, ну, для мене це дуже важливо. [музика]

45:28 – Так, слухайте, дуже насичено. Я так розумію, був би час, ми годинки б три трендділи, але в нас трошки виділений, тому давайте я пропоную, ну, запропонував би таку історію: трошки загальними рисами пройтись по блоках програми, розказати, що там взагалі є, і від того перейти до того, як відбуваються зміни. Ну, для мене вони взаємозалежні, бо логіка програми якась є, да, вона якось вибудовувалася, але потім перейти до змін і до того, щоб вони були, як Іра казала, бажано, як це, безповоротні, да, точка неповернення. – Да, щоб була точка неповернення. – Через досвід клієнтів, через своїх, в таку прикладну історію: там ключові фактори успіху, щоб зміни в вашому житті відбувалися. От приблизно в тому напрямку пропоную рухатись. Тому, Іро, Наталя, розкажіть там коротко, яка логіка побудови програми, наприклад, і як ви на неї вийшли.

Ірина Браницька: Я можу почати буквально в трьох словах. Наташ, тебе попрошу доповнити. Всю логіку програми ми побудували по шляху героя. Я вчилася у Міші Нестора на кількох курсах по шляху героя.

46:45 Дуже класно він розповідає. Мені дуже подобається. Не знайшла аналогів англомовних. Звісно, читала книги. Мені він відгукується, оскільки, да, всі процеси в нашому житті, всі трансформації, всі пригоди в нас відбуваються по одному і тому самому сценарію, плюс-мінус. Важливо розуміти, що ми ніколи не в одній точці в різних процесах. Ми в різних точках цього шляху. Але власне вся канва програми, вона в шляху героя. В нас шість модулів. І на кожному модулі ми розглядаємо там певний етап. Спершу це розуміння альфа, да, там, про що Наташа раніше говорила, альфа – стан спокою, коли все ок, да, все ніби нормально, а потім поклик, щось стається в нас, да, виникає якесь відчуття, що щось не так, хочеться щось міняти, але нема достатньо енергії, потім щось відбувається, да, там це supernatural aid, коли приходить якась сила, да, яка допомагає нам рухатися, ми вирушаємо в подорож і розбираємося, до якого майбутнього ми ідемо, да, чого ми хочемо. Причому тут важливе нашого, да, не те, яке загальне уявлення, культурні якісь, да, там, наративи, або те, що батьки нам все життя казали, а саме нашого. І тут дуже

48:04 важливо це розрізняти. Наступним етапом – як ми працюємо з нашими обмеженнями, це що нам заважає, що воно захищає, оці захисти, да, які не дають рухатися, і як чи яким чином з цим працювати. Наступний етап – це ми розбираємося з системами, з реальністю, в якій ми знаходимося. Я можу прагнути будь-якого майбутнього, да, що насправді можливо для мене зараз, да, там: мої ресурси, зовнішні обставини, країна, в якій я знаходжуся, стосунки, в яких я знаходжуся, що навколо мене є і як воно працює, да, там, на моє бажання кудись далі рухатися. Все це вчимося компонувати і з цього будувати для себе траєкторію і потім нею рухатися. Що важливо: попри те, що у нас шість модулів раз на два тижні, приблизно, у тебе, мені здається, десь так само, за два-три місяці складно пройти весь шлях, да, з точки А, да, там, повністю дійти до цілі. Зазвичай це інструменти, це прояснення, але розгортається програма після закінчення. От у нас одна клієнтка недавно повернулася з таким

49:23 відгуком, що півроку пройшло після програми, да, а воно досі розгортається. Наташ, доповниш?

Наталія Орлова: Ну, і це дуже логічно. Я прямо за хвостик підхоплю, тому що зміни зараз зовнішні дуже, ми вже про це говорили, трапляються дуже швидко, прям інтенсивно зараз зміни. А наша здатність інтегрувати ці зміни і змінюватись самим, вона все-таки обмежена. Тому я вважаю, що всі коучі професійні, вони, думаю, дуже іронічно відносяться до дуже коротких програм, типу там за три дні ви там всі змінитеся. Я б на таке не пішла. І, ну, якби можна там побігати і по 399 грн щось там, швидкі курси змін, покупляти. Ну, той, хто вже набігався, він зазвичай приходить уже на довгі програми. І водночас час – це дуже важлива річ. Як я вже говорила, і на своєму досвіді, і на досвіді ось тих, з ким ми працювали з Іринкою в нашій програмі, що ці зміни, вони розгортаються в часі. От в нас іде модуль, і ми даємо якийсь інструмент. В нас є своя програма, і відповідно ця програма, вона нам дуже допомагає, але ми працюємо з запитами реальних

50:42 учасників і учасниць, які до нас приходять. І в нас інструментарій широкий. І ми, знаєте, ми не є ті, хто бігають з молотком і шукають цвяхи, да, бо в нас є такий молоток. Навпаки, коли є запит, і ми вже під нього шукаємо, чи молоток, чи, можливо, тут щось інший інструмент потрібен. От, відповідно кожна з нас досить довго відчувала такого самозванця, поки не набрала якихось багато інструментів, я це кажу, ціле віяло інструментів, що я можу, знаю, що якщо не оце, то оце, то оце, то оце, то оце. От, і вже ти досить часто бачиш, що може допомогти в цьому. От, і ми користуємося дуже зараз сучасними інструментами. В нас під капотом, ну, так, так, трошки, щоб поназивати, я вже називала: інтегральна теорія, потім управління складністю, також коучинг юнгіанський Ірина вже називала. От, Immunity to Change ми користуємося. От. Але знову ж таки, це для нас теж є картою. І потім ми можемо застосовувати якісь, можливо, ми продумали, в нас дуже багато є, наприклад, мапування території, тобто коли ми

52:03 розкладаємо, що воно є, але буває потрібно більше цих мапувань. Їх є декілька там, наприклад. А буває таке, що комусь достатньо одного, і ми можемо рухатись, ми можемо рухатись далі. А коли ти працюєш в групі, ти дивишся загалом на групову динаміку, як іде група, і міняєш ці інструменти. От, тим не менш, час дуже важливий. Тобто такі програми, взагалі, хочу тут трошки реферувати, не так популярні в нашому такому консалтинговому світі. Недавно ми вийшли на Нору Бейтсон, яка є дочкою Грегорі Бейтсона. І в Грегорі Бейтсона є дуже класне, мені здається, про зміни. Це що зміни є першого порядку, є другого, ну, є третього і четвертого, але я скажу тільки за перше, друге: що першого порядку – це зміни всередині системи. Оте, що ти, Вікторе, казав, що зміни ніякі не треба знецінювати, коли ти просто всередині системи вводиш якісь звички, які тобі допомагають сьогодні жити якісніше. Це дуже чудово, і теж тут може допомагати коуч, але це зміни першого порядку. А є зміни другого порядку, оте, що Іра… коли ми вже заглядаємо в системи, а чи не

53:23 якісь переконання, чи якісь зовнішні системи, тобто чи ми самі ці переконання цієї системи ставимо під сумнів. От, і це вже йде мова про трансформаційні або революційні зміни. І це зміни другого порядку. Вот. І, звичайно, ми з Іриною хотіли би, щоб відбулися зміни і першого, і другого порядку. Але ми розуміємо наші обмеження і розуміємо, наприклад, з яким запитом людина прийшла і скільки вона готова прийняти. От. І це дуже такий баланс. От, тому що, ну, як каже… я дуже завжди часто цитую Кена Вілбера, він каже про те, що, як правило, людина готова на зміни десь до 5%. І якщо ти навалиш на неї більше, то вона може просто не витримати. От, тому тут дуже важливо мати баланс. От, і я

54:19 просто завершу, що наша програма власне закінчується тим, що людина малює собі в голові візію, да, і малює перші кроки. Тому і кажуть, що після програми, приходять до нас потім клієнти, що після програми тільки все і почалося. От.

Віктор Дубровін: Слухай, да, я просто, знаєш, згадав цю штуку, знаєш, прокляття спеціалістів і коучів, що ти розумієш і усвідомлюєш, який масштабний, багатий і довгий шлях треба пройти. І тут людина робить лише кілька кроків, і ти такий: «Ну, чувак, ну тут же, давай ще». Але коли ти вже доросліший, такий: «О, добре, це дзенська коучингова позиція. Кожен бере стільки, скільки готовий взяти, і зробить стільки кроків, скільки він в моменті здатний». – Я тут ще секунду докину. Класно ти сказав: коли в кінці сесії ти відчуваєш, яку глибу ви тільки що з клієнтом звернули. Куди ви подивилися, що не було, ну да, не було в доступі раніше. І ти кажеш: «Окей, що ти взяв? Що було

55:37 важливо?» І клієнт каже: «Мені важливий був цей простір, да, що мене хтось слухає». І ти такий: «Ну ладно, ну окей, значить, так». – Так, да. [музика] – Розкажи про свою програму, як ти це робиш.

Віктор Дубровін: Слухай, ну, воно схоже. Значить, в мене просто… я в Міші теж провчався, і [нерозбірливо] Advanced, все теж Міша, як ніхто найкраще, хто це розповідає. Прекрасно. Я робив модель такої з позиції творця. Я, типу, сів і думаю: «А яку… ну, от якщо взяти всі запити, які приходять, їх як структурувати, от якщо я б робив програму, як би її робив?» І в мене такі умовні блоки, вони схожі з точки зору мапінгу, да? Типу, перше, там на початку, де я знаходжуся, трошки змінити, розширити перспективу погляду на своє життя. Не дивитися тиждень плюс тиждень, місяць плюс місяць, а якусь більш масштабну, з іншої перспективи це покрутити, щоб зрозуміти: «Ух ти, ух ти, як я сюди потрапив. Нічого собі, скільки я [нерозбірливо]». Потім друга історія – це більше, Іро, те, про що ти

56:58 казала: зануритись в свої сильні сторони, в свої цінності, подивитися, якось рафінувати свій досвід. Щоб відмити там оці, як це, nuggets, короче, камінці золоті, злитки досвіду, сили і своїх цінностей, да, бо вони так часто на автоматі, не дуже усвідомлені. А щоб їх знайти, помацати в руках, щоб зрозуміти, що там, що для мене зараз насправді там є важливим. А ось подивитися з точки зору на себе, з точки зору там ідентичності і ролей саме зараз, і з точки зору вже на перспективу, типу, які там ролі є, які трошки втомилися, які там народжуються, бо це інший такий захід, не завжди очевидний. Він допомагає там якось по-новому подивитися. Ну, з досвіду програми я скоріше кажу. Ось, потім це вже погляд в майбутнє, якусь довгу картинку там років на п'ять хоча би помріяти туди. От, скоріше так помріяти, що б там могло бути, що б хотілося

58:18 бачити з точки зору систем, не систем, людей, там, оточення, себе там як людини. Ось. І потім після цього повернутися в найближчу перспективу і заземлити в якісь, ну, умовно пріоритети, да? Тобто задача – оця дивергенція: розширити, накопати, потім це звузити до якихось конкретних речей в якихось напрямках, да, в яких… і в кого, я не знаю, в когось ідентичності там проросли, в когось недоглянуті сфери життя проросли, в когось фокус на опори в екзистенційному сенсі чи на радості. Але моя задача – щоб кожен взяв якісь, і в рамках, бажано, кожного блоку якусь там маленьку штуку, що я хочу робити інакше, і в рамках програми сфокусував якийсь там хоча б найближчий квартал, куди я буду рухатись. Тобто це, знаєш, розширили, звузили, щоб в тебе напрямок і було розуміння як мінімум, чого точно ні, а там і це якийсь простір, вже він якісь там кордони, межі дає. І там намітити якісь точки пунктирчиком, куди я планую рухатись. Оце приблизно так, типу від поточного… від минулого, усвідомлення минулого, в розуміння, де я є і як мені з

59:36 цим, по сенсах, по цінностях, по стану, по результатах, по наповненості, по різних аспектах, і потім прокладання в майбутнє якісь звички. Є там, ну, типу, інструментарії там фундаментальних [нерозбірливо] мотивації, якісь прості там практики: пописати, подивитися там цю лінію життя, там намалювати опори, подумати. Ось, воно таке динамічне, типу, в мене теж, як, ну, Наталя, я слухаю запити, я там розумію, про що взагалі група, бо в мене вона дуже однорідна сформувалася, прийшла, прям я такий… це для мене було «вау», типа, як вона сформувалася така, прям, ну, прям один до одного. Це було дуже прикольно. І потім я там орієнтувався, я зрозумів, що там в мене умовно половина, три блоки. Я думаю: треба вже трошки заземляти, але внутрішнє відчуття, що ні, треба щось кудись ще копнути, понакопувати. Я там змінив модуль, більше про майбутнє, повідмивали ми ще, ось, і потім вже пішли в заземлення. І я повністю згоден з вами, що це не якась пілюля, не якесь рішення, і ти не отримуєш чекліст з результатами через три місяці. Ніфіга.

1:00:55 Воно все має накопичувальний ефект. Тому я запрошую, наприклад, хто був в мене, працював зі мною, – йдіть до дівчат. Хто був в дівчат – ідіть до мене, звичайно ж. І хто нікуди не ходив – йдіть хоч куди-небудь, бо все це практики, вони мають накопичувальний ефект, і вони, ну, і тут, мені здається, кількість переходить в якість. І оце, Іро, те, що ти казала, що ти бачиш глибу, а людина ні, – щоб побачити глибу, треба натренувати око бачити всі ці штуки. І це ти тут з коучем, тут з терапевтом, тут з тарологом, тут на кавовій гущі, тут [нерозбірливо] ти пішов, тут з друзями в бані потрендів. Воно все накопичується, як набір матеріалу, який проростає. Але дійсно програма – це як такий [нерозбірливо]. Ну, такий, як в відпустку поїхав і багато походив по горах. Воно,

1:01:50 звичайно, розсіюється, але з тобою щось залишається. І якось десь приблизно через півроку, ну, це мій такий таймфрейм, коли щось проростає неочевидне, що ти, здається, забув. Воно вже в тобі є. І мені здається, найбільша цінність такої роботи і в коучингу, і в програмах, що воно вже стає невід'ємною частиною тебе, яку ти не зможеш розбачити, ти її можеш підзабути, але вона в тобі буде вже. І ти там потрошки різних цих досвідів, інсайтів, роботи додаси, і з'явиться оцей ефект синергії, що в якийсь момент воно бах – і щось прострілило, і в тебе пазли зійшлись. Ось воно.

Ірина Браницька: Хотіла додати про час, коли варто йти в коучинг, тому що від нуля до десяти, коли не влаштовує на 9–10, ну, коли все задовбало, «я так більше не можу, не хочу», то це вже пізно. Ну, в смислі, все одно треба йти, да? Але тут спочатку доведеться розгребти все те, що, короче, накопичилося з шести до дев'яти, а потім почнеться нормальна робота. А коли от оце щось не влаштовує, не може зрозуміти… що оце там період, коли ми відмовляємося, да, від поклику,

1:03:10 коли от щось не так, ніби все окей, у людей попитаєш: «Да в тебе прекрасне життя, що ти оце вийожуєшся?», да? О, це найкращий період іти в коучинг або в програму. – Але, як правило, йдуть, коли здається, що вже бар'єри нездоланні, далі не можна. Так от, я завжди теж з цього приводу коментую, що найкращий час був там вчора, три дні назад чи там місяць назад, але другий найкращий час – це сьогодні. – 100%. Це, знаєте, як завжди лікарі роблять такий: «О, а де ж ви стільки років ходили? Нічого собі, ви запустили». От у нас нема такої очевидної системи координат, але часто такий: «О, дружище чи подруга, а де ти це таке нагуляла? Ну, давайте поговоримо». Відгукується.

1:04:05 – Цей, слухайте, давайте, ну, так, щоб трошки завершити прикладну історію, от, про саме про зміни. Ну, як там ми багато чого накидали, але можна підсумувати, чи як для себе, чи і для аудиторії: що важливо, щоб зміни відбувалися, як вони відбуваються, від чого це залежить. Бо проблематику ми сказали тут. Ти внутрішнє, коли я вже не можу терпіти, там тоді воно починається. Давай, Наталь.

Наталія Орлова: Я можу одну фразу сказати, бо мені здається, що це дуже теж такий великий міф. Нам здається, що щоб цей… треба мати досконалість. Ну, тобто, щоб чимось оволодіти, це досконалість. Але насправді якась майстерність оволодіння цим – це постійна практика. Це рутинна постійна практика. І ми її дуже недооцінюємо. Якісь маленькі зміни, які ми робимо в своєму житті, вони потім накопичуються. І коучі, вони ж теж недосконалі. Тобто в коуча дуже важливо, щоб ти виступав як рівний або рівна. І це зовсім інші, паритетні стосунки, бо ми теж працюємо,

1:05:24 ми теж ці всі інструменти використовуємо на собі і, власне, забезпечуємо так своє зростання. І тому оцю рутину, мені здається, дуже важливо не недооцінювати.

Ірина Браницька: Дякую. Я хочу тут додати про зміни, коли вони наступають. Для мене важливе оце формулювання – прийняти рішення, да? От кожна зміна починається з реально прийнятого рішення. Не збрехні собі: «Ну все, я буду з завтрашнього дня бігати, схуднути, перестати жерти цукор на ніч», whatever, да? Тобто вот рішення. А вот рішення ми можемо прийняти, да, з різних обставин. Іноді це зовнішні мотиватори, дуже сильні: «Якщо я цього не зроблю, тоді, ну, всьо, ну, всьо», да? Або «я

1:06:19 більше так не можу». Але знову ж таки, да, там, повертаючись до попереднього мого стейтменту, краще приходити, коли на 7–8 все не ок, ніж коли на 9–10, да? І от оце внутрішнє розуміння, коли є вже напрацьований досвід змін, я точно знаю, що доводити себе до 9–10 я не буду. Ну, це дуже дорого. Це правда дорого. А от коли 7–8, я розумію, що тут треба працювати. Я готовий фокусуватися, да, там, за фокусом іде енергія, я готовий над цим працювати, і на зараз, на наступні там, не знаю, там, півроку, рік, оцей фокус, оця зміна в мене в фокусі. І тоді і баня станеться, і ретрит станеться, і все, що зі мною буде відбуватися, воно буде відбуватися там на цю зміну, яку б практику я там… як там таро перераховував, практики мовчання, закопування, будь-які практики, да, вони будуть працювати на цю зміну. Доміно неважливо, да? Але тоді, якщо є фокус і якщо є внутрішнє рішення, з внутрішнього рішення, мені здається, що починаються зміни. – Каже мій інструктор з йоги: головне сісти на килимок, а далі все піде. – Да, я погоджуюсь, але я

1:07:38 зловив одну пастку, Ір, про рішення, і на собі, і в контексті клієнтів. Знаєш, коли ти прийняв рішення, але це не стало твоїм довгостроковим наміром, тобто це не стало твоїм устремлінням. Ну, я, типу, прийняв, а потім такий: «Та треба передомовитись, перевирішити», знаєш, короткострокове, а саме таке довгостроковий намір, воління, який сповнений воління змін, оце такий стратегічний, що я 100% прийняв рішення, бо є там «на 90% я прийняв, а 10% там – як вийде», а от все-таки 100%, як це безповоротне, те, що ти казала, безповоротне рішення – оце перша така важлива ця ступенечка для того, щоб туди почати все ж таки рухатись, а не просто хотіти, бо можна дуже довго хотіти і страждати, що в тебе не

1:08:33 виходить, але перейти на, як це, стежку змін потрібно з першого оцього великого стовідсоткового наміру, за який я готовий брати відповідальність.

Наталія Орлова: Ну, мені, до речі, тут так, щоб закруглити, хочеться сказати, що мені особисто тут дуже помагають групові формати, тому що в групових форматах ти знаходиш попутників, ти знаходиш спільноту тих… От я недавно з колегами по Амбасаді, ми думали, що ось клієнтів наших об'єднує. І ми зрозуміли, що вони взагалі різні люди, але їх об'єднує те, що попри все, попри війну, попри це, люди, які хочуть жити своє життя і розвиватися. Оце такий один фактор, який об'єднує. І коли ти в такому середовищі знаходишся, а ми знаємо, що наші дзеркальні нейрони, вони прямо зчитують патерни, там я твої, ти мої, і ти просто в цьому середовищі ти розвиваєшся уже без такої сили волі, яку тобі треба прикладати, якщо ти сам ідеш цю дорогу, а більш органічно, природно. Тому оці спільноти, стосунки, вони прям для цього створені, для того, щоб на довгій перспективі оцей намір і

1:09:51 волю тримати.

Віктор Дубровін: Слухай, це я там повністю розділяю, мабуть, в чому цінність саме і наших програм, і в принципі програм. Це оце ком'юніті, це peer, це люди, які тебе підтримують, і вони створюють і такий простір, і напрям, яким набагато легше йти, набагато натхненніше, і менше зусиль, і в тебе менше розмов в голові. І воно більше як потік такий, ніж якесь страждання. Само складніше, але загалом це, як це, знову ж таки доповнюючи практики. Тобі потрібне і ком'юніті, і індивідуальна система практик. Я на початку програми там в своїй групі казав і буду казати, що для мене найкращий результат цієї програми – якщо ви після неї почнете системно приділяти час проясненню своїх відносин з майбутнім, в якомусь форматі, в якому вам зручно. Нехай півгодинки, нехай 15 хвилин, але система, щоб вона почала формуватися, а там і можливості підійдуть, і бажання, і намір, і впевненість, що воно призводить до бажаного результату. [музика] Так, ну що, я не знаю, мені здається, ми класно

1:11:10 поговорили, виговорились. – Клас, мені сподобалось. – Дякую. Якщо у вас є якесь побажання до аудиторії чи якісь підсумки просто про нашу бесіду, поділіться, як таке фінальне слово, і будемо закруглятись.

Ірина Браницька: Ходити в коучинг, ходити на програми, що б вам там не здавалося, а ми будемо поряд і створимо простір. Насправді, да, насправді ті професії, які ми обрали, вони не найпростіші, і вони не найпряміші, скажімо так, але ми працюємо на одне, да, всі разом. Це створити краще майбутнє, да, там, для нашої нації, для там наступних поколінь. І той простір, в якому ми знаходимося і в якому ми живемо, зробити його більш зрілим, більш дорослим, усвідомленим і від того справжнім, да? І тому кожна програма, кожен похід до коуча, кожна сесія, вона туди вкладає. Тому те, що я можу, да, там, хотіла б завершити: це просто ходіть, підтримуйте. Це не лише для вас, да? О, оця робота, вона не лише про вас, вона про цілу систему,

1:12:27 яка, да, яка змінюється кожного разу. – Клас. Наталя, давай, що ти скажеш?

Наталія Орлова: А я подякую. Я дуже вважаю, що дуже корисно ходити отак і розмовляти з тими колегами, які роблять те ж саме, або подібні програми, а не капсулюватися тільки всередині себе. Це дуже надихає, дає сили, збагачує твій словник якимись новими нюансами, так як, наприклад, ви це озвучуєте. Тому я з радістю, коли можу, коли маю час, завжди слухаю «Коучеварку». Дякую вам за цю роботу. От, і дякую за те, що запрошуєте таких чудових спікерів. Я прям можу вам розказати потім якось, які для мене цікаві випуски були. Дуже…

1:13:25 – Клас, із задоволенням послухати. – Так, щоб продовжуйте робити це. Я вважаю, що це дуже корисно – обмінюватись досвідом.

Віктор Дубровін: Дякую. Дякую. По-перше, було дуже приємно. По-друге, було дуже легко. Ну, прям комфортно. Якийсь інший простір. Я зрозумів, в чому фішечка з дівчатами тусуватись. Якийсь інший простір легкості був. Дійсно дуже цікаво, бо одні і ті ж речі – інші перспективи. І моє побажання: робіть хоч щось, люди, робіть хоч щось нове, інше. От пішли один до одного в гості – вже щось нове, новий досвід, нові думки з'явилися. До терапевта. Просто не сидіть, не капсулюйтеся в собі. Оце точно погана штука. Робіть якісь маленькі доступні експерименти. Там Іру, Наталю можна в Фейсбуці знайти, до них постукатись. Можна до них піти на програму, якщо встигнете до їх програми, навіть на цю або наступну, записуйтесь до мене, йдіть, але просто щось з цим зробіть, бо це шлях. Він накопичується і рано чи пізно призведе до бажаних змін. І вам всередині стане так: «Ах, нарешті кайфово». Дякую. Підписуйтесь на канал, залишайте

1:14:45 коментарі, шерте наш випуск, і кому хто сподобається, пишіть напряму. Будемо на зв'язку. Дякую всім. – Дякую. – Дякую, Віть. Дякую за цей простір. Це було дуже цікаво.